Методична скарбничка

Методична скарбничка

Зміст

1.     Сучасний урок у контексті компетентнісного підходу.

2.     Розвиток критичного мислення на уроках  хімії.

3.     Метод Шести Капелюхів Мислення Едварда де Боно

Сучасний урок у контексті компетентнісного підходу

Урок – дзеркало загальної педагогічної культури вчителя,

мірило його інтелектуального багатства, показник його

світогляду, ерудиції.

До хорошого уроку вчитель готується все життя.

                                                                                                                      В. Сухомлинський

Удосконалення загальної середньої освіти спрямовано на переорієнтацію процесу навчання на розвиток особистості учня, навчання його самостійно оволодівати новими знаннями.

            Новий етап у розвитку шкільної освіти пов'язаний з упровадженням компетентнісного підходу до формування змісту та організації навчального процесу. Це вимагає певного підвищення професійної майстерності вчителя, доозброєння його новими знаннями, сучасними компетенціями, методами і технологіями, які б дозволили йому пере­будувати навчально-виховний процес відповідно до нових вимог і підходів.

            Компетентнісна освіта зорієнтована на практичні результати, досвід особистої діяльності, вироблення ставлень, що зумовлює принципові зміни в організації навчання, яке стає спрямованим на розвиток конкретних цінностей і життєво необхідних знань і умінь учнів.

            Про компетентнісний підхід до формування змісту освіти зазначено в Державних стандартах освіти, його реалізовано в «Критеріях навчальних досягнень».

Під поняттям компетентнісний підхід розуміють спрямованість освітнього процесу на формування й розвиток ключових (базових, основних, надпредметних) і предметних компетентностей особистості. 

Поняття "компетенція" традиційно вживається у значенні "коло повноважень", "компетентність" же пов'язується з обізнаністю, авторитетністю, кваліфікованістю. Тому доцільно в педагогічному сенсі користуватися саме терміном "компетентність".

Які основні складові компетентності?

        По-перше, знання, але не просто інформація, а швидко змінювана, динамічна, різноманітна, яку треба вміти знайти, відсіяти від непотрібної, перевести у досвід власної діяльності.

        По-друге, уміння використовувати це знання у конкретній ситуації; розуміння, яким чином добути це знання, для якого знання який метод потрібний.

        По-третє, адекватне оцінювання - себе, світу, свого місця в світі, конкретного знання, необхідності чи зайвості його для своєї діяльності, а також методу його здобування чи використання.

Виокремлюють трьохрівневу ієрархію компетентностей.

Предметні – формуються засобами навчальних предметів.

Міжпредметні – належать до групи предметів або освітніх галузей.

Компетентнісна освіта на предметному та міжпредметному рівнях орієнтована на засвоєння особистістю конкретних навчальних результатів – знань, умінь, навичок, формування ставлень, досвіду, рівень засвоєння яких дозволяє їй діяти адекватно у певних навчальних і життєвих ситуаціях.

Найбільш універсальними є ключові компетентності, які формуються засобами міжпредметного і предметного змісту. Виокремлюють п’ять наскрізних ключових компетентностей.

Уміння вчитися – передбачає формування індивідуального  досвіду участі школяра в навчальному процесі, вміння, бажання організувати свою працю для досягнення успішного результату; оволодіння вміннями та навичками саморозвитку, самоаналізу, самоконтролю та самооцінки.

Здоров’язбережувальна компетентність – пов’язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній та духовній сферах.

Загальнокультурна (комунікативна) компетентність – передбачає опанування спілкуванням, здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур.

Соціально-трудова компетентність – пов’язана з готовністю робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя; оволодіння етикою громадянських стосунків, навичками соціальної активності; уміння організувати власну трудову та підприємницьку діяльності; оцінювати власні професійні можливості, здатність співвідносити їх з потребами ринку праці.

Інформаційна компетентність – передбачає оволодіння новими інформаційними технологіями, використовувати джерела інформації для власного розвитку.

Компетентнісний підхід тісно пов’язаний із такими підходами  до навчання, як

особистісно орієнтований (оскільки потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі для «всіх» на суб’єктивні надбання одного учня, що їх можна виміряти);

діяльнісний (тому що може бути реалізований тільки в діяльності, тобто в процесі  виконання конкретним учнем певного комплексу дій).

Сучасний урок, зорієнтований на реалізацію компетентнісного підходу в навчанні, має вирішувати ряд завдань.  Це зокрема:

підвищення рівня мотивації учнів;

використання  суб’єктивного досвіду набутого учнями;

ефективне та творче застосування набутих знань та досвіду на практиці;

формування у учнів навичок отримувати, осмислювати та використовувати інформацію з різних джерел;

здійснення організаційної чіткості та оптимізації кожного уроку;

підвищення рівня самоосвітньої та творчої активності учнів;

створення умов для інтенсифікації навчально-виховного процесу;

наявність контролю, самоконтролю та взаємоконтролю  за процесом навчання;

формування моральних цінностей особистості;

розвиток соціальних та комунікативних здібностей учнів;

створення ситуації успіху.

Педагог зобов'язаний па уроці дотримуватися цілого ряду ви­мог.

Проаналізуємо основні вимоги кожної групи.

Вимоги до структури уроку включають:

чітко визначені цілі та завдання уроку;

визначення   типу   уроку,   органічний   зв'язок   всіх   частин уроку;

зв'язок уроку з попереднім уроком і закласти перспективу на наступний урок;

вибір оптимальних, виходячи із цілей і завдань уроку, методів вивчення і закріплення нового матеріалу;

оптимальність  домашнього  завдання (форма,  обсяг,  запис у щоденнику, облік індивідуальних особливостей і т. д.).

Вимоги до підготовки та організації уроку припускають:

підготовку та використання демонстраційного і роздавального матеріалу;

можливість для учнів одержувати частину завдань самостійно під керівництвом педагога;

використовувати контроль і самоконтроль учнів у процесі ви­конання навчальних завдань; перевірку і самоперевірку після виконання ними завдання;

4) при підготовці виділити складні моменти пової теми, проду­мати методику їхнього    пояснення.

Вимоги до змісту уроку і процесу навчання включають:

1)урок повинен сприяти розвитку пізнавальних процесів в учнів (сприйняттю, пам'яті, уваги, мислення, мовлення);

формувати якості особистості школярів (дисциплінованість, акуратність, ініціативність і т. д.);

урок повинен сприяти мотиву позитивного відношення учнів до навчання.

Вимоги до техніки проведення уроку припускають:

певний ритм і темп уроку оптимальний для учнів класу;

сприятливий психологічний клімат на уроці (взаємна добро­зичливість, готовність учителя прийти па допомогу учневі і т. д.);

взаємне співробітництво вчителя й учнів, педагогічний такт;

використання різних видів діяльності учнів,  підтримувати інтерес до уроку.

Підготувати і провести такий урок нелегко, Потрібно відповідально ставитися до своїх обов’язків, але найбільше – вийти на сучасний рівень педагогічного мислення. Реалізація прагнення провести завтрашній урок краще за сьогоднішній розпочинається з його підготовки. Учитель має володіти добре розвиненими навичками моделювання, проектування, конструювання  уроку:

Моделювання

Створення умовної моделі уроку: Чітке визначення місця уроку і в змістовому, і в методичному аспектах у межах навчального курсу, розділу, теми; формулювання загальної мети вивчення матеріалу; вибір педагогічних методів, прийомів, технологій, використання яких забезпечить досягнення поставленої мети найбільш раціональним шляхом

Проектування

Створення структури педагогічного процесу: Визначення виховних і розвивальних завдань; прогнозування результатів; опрацювання змістової частини матеріалу; визначення методів, прийомів роботи; прогнозування навчальних та загальних компетентностей, які формуються на уроці

Конструювання

Створення конструктора (конспекту) уроку: Чітке формулювання мети, завдань, типу, форми проведення уроку; конкретизація методів, прийомів; запис дій учителя та передбачення дій учнів; раціональний розподіл часу; виділення структурних елементів навчальної діяльності

 

Проаналізуємо етапи (модулі) конструювання вчителем уроку з точки зору компетентнісного підходу.

Модуль вступного повторення

Мета:

Визначити рівень попередньої підготовленості учнів, що стосується теми.

Актуалізувати знання, що потрібні для введення нового матеріалу. Активізувати мислення учнів.

Методи: фронтальна бесіда, усне опитування, робота зі схемами, рисунками, метод прогнозування, робота з текстом підручника, самоперевірка за зразком  тощо.

Прийоми: «Інтрига», «Дивуй!», «Фантастична добавка», загадка», заповнення кросвордів, «Альтернатива», «Світлофор», «Мозковий штурм», «Асоціація», «Зайве слово», «Назви відповідь», «Пошук загального», «Групування слів», «Лото»,  «За«Відстрочена шифровки», «Незакінчені речення» тощо.

Форми навчання: індивідуальні, парні, групові, фронтальні.

Засоби: диктанти, тести, ТЗН, навчальні та наочні посібники, підручник, таблиці, моделі тощо.

Модуль вивчення нового матеріалу

Мета:

Допомогти учням засвоїти факти та основні ідеї.

Забезпечити якість вивчення нового матеріалу.

Формувати вміння виділяти головне, актуалізувати, конспектувати, порівнювати, зіставляти.

Забезпечити диференційований підхід.

Встановити зв'язки між засвоєними та новими знаннями.

Формувати групи компетентностей: соціально-трудову, інформаційну, загальнокультурну, соціально-трудову, уміння вчитися.

Методи: пояснення, коментоване читання тексту підручника, проблемна лекція, семінар-практикум, фронтальна бесіда, дискусія, робота з книгою, посібниками, схемами, таблицями, рисунками, моделями, демонстрація презентацій.

Прийоми: «Асоціації», «Мозкова атака», створення проблемної ситуації, використання яскравих афоризмів, порівнянь, образів, «Знаємо — бажаємо дізнатися — дізналися», «Моделі, що ожили», «Снігова грудка», «Ажурна пилка», «Акваріум», «Броунівський рух», «Два-чотири — всі разом», «Навчаючи — учусь», «Павучки», «Місткий кошик» тощо.

Форми навчання: парна, групова, індивідуальна, колективна, фронтальна.

Засоби: ТЗН, підручники, посібники, довідники, Іnternet, інформаційні таблички, роздавальний матеріал, таблиці, моделі тощо.

Модуль практики

Мета:

Формувати вміння практичного застосування знань, умінь і навичок. Формувати й удосконалювати вміння й навички у стандартах прямого й успішного руху до накресленої мети.

Забезпечити ситуацію вибору.

Формувати вміння розвязувати типові завдання, формувати творчі вміння.

Переносити знання і способи діяльності, життєвого досвіду в нову ситуацію.

Формувати групи компетентностей: соціально-трудову, інформаційну, загальнокультурну, соціально-трудову, уміння вчитися.

Методи: практичні роботи, розв’язування завдань за зразком, метод коментування, робота з підручником та різними джерелами інформації.

Прийоми: «Асоціативний ряд», «Синтез думок», «Альтернатива», «Коментування», «Навчаючи – учусь», «Карусель», «Поєдинок»,»Інтелектуальний тир», змагання тощо.

Форми навчання: парна, групова, індивідуальна, колективна, фронтальна.

Засоби: ТЗН, математичні диктанти, тести, навчальні та наочні посібники, роздавальний матеріал, схеми  тощо.

 Модуль спостереження і діагностики

Мета:

Організувати і підтримати безперервний зворотний звязок.

Одержати своєчасну інформацію про успішність просування у навчанні всіх учнів.

Спостерігати за процессом засвоєння та застосування знань, умінь і навичок.

Здійснювати моніторинг навчальних досягнень учнів.

Формувати   на кожного учня «дос’є» (залучаючи комп’ютер), до якого тільки він та вчитель мають доступ.

Формувати  групи  компетентностей: соціально-трудову, загальнокультурну. 

Методи:  спостереження, дискусія, створення проблемної ситуації тощо.

Прийоми: «Світлофор настрою»,  «Зворотний зв'язок», «Релаксаційні вправи», рефлексія тощо.

Форми навчання: індивідуальна, парна, фронтальна, колективна.

Засоби: ТЗН,  завдання для моніторингу рівня знань, навчальні та наочні посібники тощо.

Модуль домашньої роботи

Мета:

Узагальнити і систематизувати знання, уміння і навички.

Установити загальні звязки в матеріалі, що дозволяє побачити учням тему (розділ) в цілому.

Формувати вміння застосовувати набуті знання під час розвязування задач різного рівня складності.

Формувати потребу до постійної самоосвіти, продуктивної творчої діяльності.

Формувати  групи  компетентностей: соціально-трудову, загальнокультурну. 

Методи:  порівняння, узагальнення, усна розповідь, бесіда, вступні, оглядові, пошукові семінари, дебати, конференції тощо.

Прийоми: «Письмовий звіт»,  «Шпаргалка», «Пошта», «Перепишу параграф по-своєму», «Я – вчитель», «Інтелектуальне лото», «Ділова гра», «Аукціон ідей», «Творча робота», «Учені та їхні відкриття», «Фантастичні фігури»  тощо.

Форми навчання: індивідуальна, парна, фронтальна, колективна.

Засоби: ТЗН, навчальні та наочні посібники, інформаційні картки, тести  тощо.

Модуль психологічного супроводу

Мета:

Врахувати психофізіологічні особливості учнів. Розвивати пізнавальні процеси (пам'ять, увагу, сприймання, мислення, мовлення, уяву тощо) та математичні здібності учнів. Формувати пізнавальний інтерес.

Створити позитивно-емоційний настрій і психологічно комфортні умови.

Сприяти позитивному відношенню учнів до навчання.

Методи: інтерактивні, ігрові, релаксаційні тощо.

Прийоми: «Світлофор настрою», «Навіювання», «Відстрочена відгадка», «Бліц-опитування», «Релаксаційні вправи», «Зворотний зв'язок» тощо.

Форми навчання: індивідуальні, парні, групові, фронтальні, колективні.

Засоби: ТЗН, інформаційні таблички тощо.

З точки зору компетентнісного підходу можна  розглянути види діяльності учнів.

Наскрізні ключові компетентності	Види діяльності
Уміння вчитися	o Написання учнями повідомлень, рефератів, самостій­них творчих робіт. o Використання випереджальних завдань , що передба­чають активну самостійну та самоосвітню діяльність учнів. o Залучення учнів до творчих виставок . o Залучення учнів до роботи в МАН. o Консультування учнів з питань самоосвіти . o Організація інтелектуальних конкурсів, ігор, предмет­них тижнів, які передбачають самостійне опануван­ня учнями певних питань та їх самоосвітню діяль­ність. o Використання інтенсивних завдань з предмету, які пе­редбачають пояснення учнями певних питань. o Використання навчальних програм з метою самоосвіти учнів. o Залучення учнів до роботи консультантами, що підтри­мує їх самоосвітній тонус. o Забезпечення високого наукового рівня викладання предмета. o Створення проблемних ситуацій на основі сучасного життя. o Розв'язування задач та прикладів різними способами, використання задач підвищеної складності. o Складання та розв'язування учнями тестів, задач, кросвордів тощо. o Залучення учнів до участі в конкурсах „ Кенгуру " , „ Золотий ключик ",  „ Левеня " тощо. o Залучення учнів до участі в олімпіадах, МАН , у роботі заочних фізико-математичних шкіл.
Інформаційна компетентність	o Залучення вчителем додаткової інформації в процесі викладання предмета. o Стимулювання учнів до використання додаткової ін­формації. o Активна співпраця з кабінетом інформатики щодо ви­користання навчальних програм з предмета. o Використання малюнків, таблиць, схем, як джерел інформації, та передбачення складання схем, таблиць, планів, опорних конспектів, як результату роботи учнів з інформацією. o Випуск шкільних газет, створення інформаційних сторінок у класних куточках.
Загально- культурна (комунікативна) компетентність	o Стимулювання вміння учнів висловлювати власну точку зору. o Сприяння удосконаленню вмінь вести навчальний діалог. o Використання усних та письмових рецензій на відпо­відь, доповнень та зауважень до неї . o Удосконалення вмінь дітей формулювати цілі власної діяльності та робити висновки за її результатами. o Застосування взаємоопитування та взаємоперевірки з можливим подальшим коментуванням. o Організація групової роботи . o Проведення нестандартних уроків, уроків-змагань, КВК. o Підготовка учнями нестандартних запитань однокласникам . o Стимулювання спілкування учнів з ровесниками та дорослими з метою підвищення рівня навчальних досягнень та ерудиції учнів. o Використання інформації з історії  від­криттів. o Використання художньої літератури в процесі викла­дання предмета. o Розв'язання задач історико-культурного змісту. o Розв'язання задач екологічного змісту. o Характеристика внеску в науку вчених різних націо­нальностей. o Наголошення на внесок в розвиток науки українських вчених. o Виховання учнів на прикладі життєвого та творчого шляху видатних людей.
Соціально-трудова компетентність	o Вибір учителем завдань, які передбачають для учнів самостійний пошук розв'язку. o Надання учням можливості обрання варіанту завдання чи шляху розв'язання задач. o Використання самооцінки та взаємооцінки учнів. o Розв’язування задач різними способами та визначення раціонального шляху розв'язування. o Залучення дітей до роботи в групах. Обов'язкова умова - врахування індивідуальних можливостей школярів. Завдання мають бути якщо не індивідуальними, то хоча б різнорівневими . o Надання учням можливості виявлення ініціативи. o Практикування доручень учням ( наприклад : „ відпо­відальний за наочність” , „ консультант ” тощо). o Планування виховних заходів та заходів предметних тижнів, у яких передбачається самостійна активна діяльність учнів. o Залучення дітей до самоврядування .
Здоров’язбережу-вальна компетентність	o Складання та розв’язування задач валеологічного змісту. o Складання та розв’язування кросвордів із зашифрованими назвами лікарських рослин (після чого учні одержують завдання додому знайти способи їх застосування). o Проведення хвилинок «Мовою чисел», усного рахунку із завданнями валеологічного змісту.

Вимоги, що визначаються компетентністю	Можливості, що відкриває компетентнісний підхід
Соціально-трудова компетентність
Вміння робити вибір. Вміння приймати рішення. Вміння брати відповідальність. Вміння безконфліктно співіснувати. Забезпечення власної активності учня (activity - діяльність).	Стимулювання пізнавальної активності учнів. Опора на діяльність учня. Забезпечення співробітництва. Здійснення роботи в команді. Орієнтація на конкретний продукт. Забезпечення мотивації діяльності (те, що я роблю, є корисним). Усвідомлення власного внеску у спільну роботу. Розв'язання проблем. Пошук шляхів реалізації проекту. Встановлення причинно-наслідкових зв'язків. Формування адекватної оцінки й самооцінки. Вміння використовувати власний досвід. Адаптація до змін. Розвиток здібностей та обдарованості учнів та підвищення через це їх соціального статусу
Загальнокультурна (комунікативна) компетентність
Оволодіння досягненнями культури. Розуміння інших людей, їх індивідуальності, їх відмінностей за національними, культурними, релігійними та іншими ознаками.	Розробка проектів культурологічної спрямованості. Забезпечення розширення кругозору та підвищення культурного рівня учнів. Здійснення роботи в команді, забезпечення взаємодії учнів. Усвідомлення ролі й впливу предмета на розвиток культури. Оцінювання творів літератури та мистецтва. Визначення ставлення до власної діяльності та діяльності інших людей. Повага до чужої праці. Вміння спілкуватися усно, писемно, рідною та іноземними мовами Обговорення проблем. Формування власної точки зору. Вміння доводити власну позицію. Розвиток культури мовлення. Вміння презентувати свій продукт. Можливість для безпосереднього спілкування. Адекватне ставлення до критики. Стимулювання критичного ставлення до себе. Вміння адаптуватися в мовному середовищі. Формування загальнолюдських цінностей.
Уміння вчитися
Готовність та потреба у творчості. Вміння побачити та сформулювати проблему. Вміння знаходити нові рішення. Вміння діяти в нестандартних ситуаціях. Активізація творчих здібностей учнів. Реалізація творчого потенціалу учнів.	Вплив освітнього середовища на розвиток учнів. Співвіднесення об'єкта навчання з власним досвідом.
Інформаційна компетентність
Вміння добувати, опрацьовувати та використовувати інформацію з різних джерел. Вміння класифікувати документи. Вміння користуватися новими інформаційними технологіями. Вміння переробляти інформацію для отримання певного продукту. Аналіз та критичне ставлення до інформації.	Самостійне опрацювання інформації. Розуміння та усвідомлення інформації. Залучення власного досвіду. Мотивація саморозвитку. Саморозвиток й самоосвіта. Готовність та потреба навчатися протягом усього життя Узагальнення власних знань. Організація власних прийомів навчання. Організація самоосвітньої діяльності. Постійне удосконалення. Залучення та збагачення власного досвіду. Підтримка пізнавального інтересу. Потреба в нових знаннях. Визначення перспективи діяльності. Співвіднесення теоретичних знань з практикою

Для розв'язання задач компетентнісної освіти вчитель має керуватися такими правилами, незалежно від стажу роботи, категорії, технології, яку він використовує:

Ø  Головним є не предмет, якому ви навчаєте, а особистість, яку ви формуєте. Не предмет формує особистість, а вчитель своєю діяльністю, пов'язаною з вивченням предмета.

Ø   На виховання активності не шкодуйте ні часу, ні зусиль. Сьогоднішній активний учень — завтрашній активний член суспільства.

Ø   Ставте учнів у ситуації, котрі вимагають виявлення та пояснення розбіжностей між фактами, що спостерігаються, та наявним знанням.

Ø   Допомагайте учням оволодіти найбільш продуктивними методами навчально-пізнавальної діяльності, навчайте їх вчитися.

Ø   Слід якомога частіше використовувати питання «чому?», щоб навчити мислити причинно-розуміння причинно-наслідкових зв'язків є обов'язковою умовою розвивального навчання.

Ø   Пам'ятайте, що насправді знає не той, хто переказує, а той, хто застосовує на практиці.

Ø  Привчайте учнів думати та діяти самостійно. Поступово відходьте від механічних переказів, дослівного відтворення.

Ø   Творче мислення розвивайте всебічним аналізом проблем, пізнавальні задачі розв'язуйте кількома способами, частіше практикуйте творчі завдання.

Ø   Вчителі з будь-якого предмета, не тільки мови і літератури, мають слідкувати за способом та формою висловлення думки учнів.

Ø   Слід частіше показувати учням перспективи їх навчання.

Ø   Використовуйте схеми, плани, щоб забезпечити засвоєння системи знань.

Ø   Оскільки міцність запам'ятовування інформації, що засвоєна у вигляді логічних структур, є більш високою, ніж міцність розрізнених знань, закріплювати слід ті знання, що подані у цілісних логічних структурах.

Ø   У значних блоках інформації легше встановлюються логічні зв'язки, чіткіше простежується головна думка, котру легше виділити й показати учням.

Ø   У процесі навчання обов'язково враховуйте індивідуальні особливості кожного учня, об'єднуйте в диференційовані підгрупи учнів з однаковим рівнем.

Ø  Вивчайте і враховуйте життєвий досвід учнів, їх інтереси, особливості розвитку.

Ø   Будьте обізнаними з останніми науковими досягненнями із свого предмета.

Ø  Заохочуйте дослідницьку роботу школярів. Знайдіть можливості ознайомити їх із технікою експериментальної роботи, алгоритмами розв'язання винахідницьких задач, обробкою першоджерел і довідкових матеріалів.

Ø   Суспільно-історичною практикою доводьте необхідність наукових знань, які вивчаються в школі. Навчайте так, щоб учень розумів, що навчання є для нього життєвою необхідністю.

Ø  Пояснюйте школярам, що кожна людина знайде своє місце в житті, якщо навчиться всьому, що необхідно для реалізації її життєвих планів.

Ці корисні правила-поради — тільки невеличка частинка, тільки вершина айсберга педагогічної мудрості, педагогічної майстерності, спільного педагогічного досвіду багатьох поколінь. Але згадати їх ще раз не буде зайвим. Пам'ятати їх, слідувати їм, керуватися ними буде дієвою умовою, яка здатна полегшити учителю досягнення провідної найважливішої мети — формування компетентної особистості.

Психологами доведено, що будь-яка людина здатна досить точно себе оцінити, а отже визначити, що необхідно в собі змінити, перебороти, розвити. Треба відзначити, що це можливо тільки в тому випадку, якщо педагог здатний до певного самоаналізу свого етапу, вчинків і т. д. на уроці. Саме самоаналіз є одним зі способів педагогічного самовдосконален­ня. Адже аналізуючи використані методи навчання, зіставляючи їх, педагог вибирає найбільш ефективні, які далі вдосконалює.          Самоаналіз уроку допомагає вчителю оволодіти більш високим рівнем майстерності, підвищити результативність праці.  

Самоаналіз уроку вчителем  дозволяє вирішити цілий ряд важливих завдань:

·        учитель краще  усвідомлює систему своєї роботи;

·        швидше освоює на практиці методику вибору й обґрунтування оптимального варіанту навчання;

·         робить учителя психологічно захищеним, впевненим у собі;

·         поліпшує якість планування наступних уроків;

·          стимулює розвиток творчого мислення й діяльності вчителя.

На що звертати увагу під час самоаналізу уроку?

•  Який тип уроку? (Місце уроку в темі.)

•  Які компоненти навчальної діяльності наявні? (Мотивація, реалі­зація запланованого, оптимальна структура уроку, раціональне вико­ристання форм і методів, принципів навчання, мовна культура вчите­ля й учня, результативність, дисципліна.)

•    Зовнішня організація уроку. (Своєчасний початок і кінець, ор­ганізація робочого місця, своєчасність записів у щоденники, гнучка система оцінювання.)

•    Форма організації навчального процесу. (Фронтальна, групова, індивідуальна.)

•    Дотримання санітарно-гігієнічних умов праці.

•    Загальні методи навчання. (Монологічний, демонстраційний, діа­логічний, евристичний, пошуковий, творчий, алгоритмічний, програ­мовий тощо.)

•    Методи викладу матеріалу вчителем. (Інструктивний, інформа­ційний, пояснювальний, стимулювально-інструктивний, спонукальний тощо.)

•    Методи роботи учнів на уроці. (Виконавський, реконструктивний, частково-пошуковий, пошуковий, творчий.)

•    Принципи навчання. (Науковість, доступність, наочність, про­блемність, самостійність, систематичність, послідовність, дифе­ренціація, інтеграція, усвідомленість, проблемно-альтернативний.)

•   Формування  компетентностей. (здоров’язбережувальна, загальнокультурна (комунікативна), соціально-трудова, інформаційна, уміння вчитися.)

•     Засоби навчання. (Оформлення, книжки, схеми, ТЗН, ілюстрації, макети, муляжі, теле-, відео-, аудіотехніка.)

Існують різі схеми самоаналізу уроків

Схема самоаналізу уроку № 1

1. Загальна структура уроку .

Основна дидактична мета уроку: його місце в системі уроків з теми, основні моменти уроку, дозування часу, дотримання основних вимог до оформлення уроку, використання часу на уроці.

2. Реалізація основної дидактичної мети уроку.

Виконання вимог програми, співвідношення матеріалу, поясненого на уроці і даного на самостійну роботу, організація сприйняття, уваги, пізнавального інтересу, організація первинного закріплення матеріалу, перевірка якості знань, використання розділу і програм, вимоги до знань, опитування учнів.

3. Розвивальний аспект уроку.

Залучення учнів до здійснення основних розумових операцій, подолання посильних  труднощів, розвиток пізнавальної самостійності й послідовності, науковості, міцність знань.

4. Дотримання основних принципів дидактики. 

Принцип наочності, свідомості і активності в роботі вчителя і учнів, доступності і посильності, систематичності і послідовності, науковості, зв’язку теорії з практикою, міцності знань.

5. Методи навчання.

Методи введення нового матеріалу, закріплення і вироблення вмінь і навичок, контролю; відповідність методів загальної спрямованості навчання дидактичній меті; залежність вибору методів навчання від матеріального забезпечення навчального процесу.

6. Виховний аспект уроку.

Використання виховних можливостей змісту навчального матеріалу, формування світогляду, зв'язок із життям, виховання сумлінного ставлення до праці, навчання, використання виховної можливості оцінки, виховний вплив особистості вчителя.

7. Вчитель на уроці.  Підготовка до уроку, роль конспекту, види діяльності на уроці, контакт із класом, індивідуальний підхід до учнів, значення предмета, захопленість  ним, зовнішній вигляд учителя.
8. Робота учнів на уроці.

Підготовка учнів до уроку, активність на різних етапах уроку, види діяльності, культура мови, дисципліна, ставлення до предмета, динаміка працездатності, моменти найвищої активності, зниження працездатності, їхні причини, рівень сформованості вміння вчитися.

9. Гігієнічні умови уроку.

Приміщення, його основна оснащеність, меблі, дотримання принципу розташування, розклад на день, вплив гігієнічних умов на динаміку працездатності на уроці.

Схема самоаналізу уроку №2

1. Характеристика класу.

·        Тут розглядають структуру міжособистісних стосунків: лідери, аутсайдери; наявність угруповань, їхній склад; взаємодія структур особистих взаємин і організаційної структури класу.

·        Потім необхідно охарактеризувати вади біологічного розвитку учнів: дефекти зору, слуху; соматичні захворювання; особливості вищої нервової системи (надмірна загальмованість або збудливість); патологічні відхилення.

·              Після цього варто охарактеризувати дефекти психічного розвитку: слабкий розвиток інтелектуальної сфери тих чи інших членів учнівського колективу; слабкий розвиток вольової сфери в окремих учнів; слабкий розвиток емоційної сфери особистості. Далі йде характеристика розвитку психічних якостей: відсутність пізнавального інтересу, потреби в знаннях, установки на навчання; недоліки у ставленні особистості до себе, вчителя, родини колективу.       

·              Після цього можна перейти до аналізу недоліків підготовленості учнів ласу: прогалини у фактичних знаннях і вміннях; проблеми в навичках навчальної праці; погані звички і культура поведінки.

·              Потім розглядають недоліки дидактичних і виховних впливів школи, після чого недоліки впливу родини, однолітків, позашкільного середовища. (Звичайно, зовсім необов’язково під час кожного самоаналізу у року давати таку вичерпну характеристику класу, в якому він проходив. Однак самоаналіз уроку вчителем відрізняється від його  аналізу керівником тим, що він зорієнтований не тільки на конкретний клас, а й на конкретних учнів).

2. Потім аналізують зовнішні зв’язки уроку: встановлюють місце і роль даного уроку в досліджуваній темі; характер зв’язку уроку з попередніми і наступними уроками.

3. Характеристика триєдиної мети уроку з опорою на характеристику класу, чого треба домогтися в знаннях і вміннях, відповідно до специфіки учнівського колективу; який виховний вплив зробити на учнів; які якості почати, продовжувати, закінчити розвивати.

4. Характеристика задуму уроку (план): яким є зміст навчального матеріалу; як учні засвоюватимуть його, тобто які методи навчання і форми організації пізнавальної діяльність; яку частину матеріалу вони можуть засвоїти самі; яка частину матеріалу вимагає допомоги вчителя під час засвоєння; що необхідно добре запам’ятати, а що використовувати тільки для ілюстрації; що з раніше вивченого необхідно повторити і на що обіпертися під час засвоєння нового; як закріпити знову вивчене; що буде цікавим і легким, а що складним; яким чином будуть досягнуті виховне й розвивальне завдання.

5. Як побудовано урок, виходячи з його задуму? Характеристика етапів уроку, виділення навчально-виховних моментів, що найбільш позитивно або негативно вплинули на хід уроку, на формування кінцевого результату.

6. Структурний аспект самоаналізу: докладний аналіз етапів, які, на думку  вчителя, найсильніше позитивно або негативно вплинули на формування кінцевого результату уроку; аналіз відповідності в межах цих моментів завдань, змісту, методів  і форм.

7. Функціональний аспект аналізу; визначають наскільки структура уроку відповідала поставленій меті, задуму уроку, можливостям класного колективу. Визначають вдалі і невдалі моменти в діяльності вчителя і учнів, аналізують відповідність стилю взаємин учителя і учнів успішному формуванню кінцевого результату уроку. 

8. Оцінка кінцевого результату уроку: оцінка якості знань, умінь і навичок, отриманих учнями на уроці, визначення розриву між поставленими завданнями і реальним кінцевим результатом уроку. Причини цього розриву; оцінка досягнення виховних та розвивальних завдань уроку, висновки та самооцінка уроку.                             

                  Схема самоаналізу уроку № 3      

1.  Чи відповідає мій урок програмі?

2.  Чи правильно мною були визначені і розв'язані на уроці на­вчальні, виховні і розвиваючі завдання?

3. Чи оптимально було визначено зміст уроку, чи відповідає він завданням?

4.  Що було основним, найсуттєвішим на уроці? Чи зумів я акцен­тувати увагу учнів на його вивченні?

5. Чи вдало визначена структура уроку? Чи була організована на уроці робота із формування основних умінь, навичок, інтересів учнів? Як здійснювались внутріпредметний і міжпредметний зв'язки?

6. Які методи і засоби навчання були використані на уроці? Чи були вдалими вибір і поєднання?

7.  Які форми навчання (масові, групові, індивідуальні) доміну­вали на уроці? Чи були вдалими їх вибір і поєднання?

8. Чи об'єктивно і відповідно до норм оцінені мною знання учнів?

9. Чи правильно здійснювався на уроці інструктаж, визначалися об­сяг і складність домашнього завдання? Чи було воно диференційованим?

10. Що було зайвим у моїй діяльності і в діях учнів?

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити висновок, що урок — це центр, навколо якого обертаються і до якого повертаються всі думки і дії вчителя. При підготовці до уроку вчитель має пам'ятати, що на кожному уроці потрібні інтерес і захопленість самого вчителя, готовність самому дивувати і ди­вуватися. «Щоб запалити, треба горіти», Запалює сумлінна і всебічна підготов­леність до уроку, емоційна щедрість учителя, його захопленість. І готуючись до уроку, слід пам’ятати, що сучасний урок відрізняється:

• скерованістю на всебічний гармонійний розвиток у поєднанні з наданням можливостей самореалізації кожному учневі з урахуванням його можливостей, інтересів та життєвих планів;
• науковим обґрунтуванням стратегії  і тактики керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання;
• напруженою, посильною, добре організованою і результативною пізнавальною роботою всіх учнів;
• ретельною діагностикою причин, що впливають на якість занять, прогнозуванням ходу і результатів навчально-виховного процесу;
• творчим підходом до вирішення конкретних завдань відповідно до наявних умов і можливостей учнів;
• доцільним використання дидактичних засобів;
• співробітництвом учителя і учня, індивідуальним і диференційованим підходами з урахуванням можливостей кожної дитини;
• раціональним використанням кожної робочої хвилини уроку;
• створенням ситуації успіху на уроці, атмосферою демократизму, стимулювання, відповідальності всіх учасників навчально-виховного процесу за результати діяльності.

РОЗВИТОК КРИТИЧНОГО МИСЛЕННЯ

Одним зі стратегічних завдань Державного стандарту освіти, Державної національної програми «Освіта» є створення передумов для розвитку здібностей, формування готовності та здатності молоді до самоосвіти та саморозвитку.

       Першочергове завдання школи – виховання відповідальної особистості, яка вміє використовувати здобуті знання і вміння для творчого розв’язання проблем, критичного аналізу подій,що відбуваються, прийняття зважених рішень.

     Один зі шляхів розв’язання цієї проблеми – використання технології «Розвиток критичного мислення»: формування у школярів уміння критично мислити, перетворювати інформацію на важливі ідеї, які можна потім використати на практиці. Ознаками критичного мислення вважається:

-         вміння оволодіти інформацією і критично осмислити та застосувати її;

-         самостійно формувати ідею, оцінити ситуацію незалежно від інших;

-         інформація – вихідний, а не кінцевий пункт;

-         чітка постановка проблеми, переконлива аргументація;

-         критичне мислення – соціальне мислення.

        Використання  хімічних казок при вивченні окремих тем дає можливість учням :

-         виконати завдання на встановлення зв’язків між окремими поняттями, що характеризують певні об’єкти, складання кластеру (гронування);

-         осмислити спільні і відмінні ознаки явищ, процесів, властивостей речовин, застосовуючи діаграму Ейлера – Вена;

-         виокремити головне в змісті складанням сенкану – «п’ятирядку»;

-         зробити висновки щодо суті знань, уміти їх оцінювати, виконувати вправу «Про що? + Що?+ Як? + Навіщо?».

Казка з життя електронів.

Жили-були речовини. З одними дружили, з іншими сперечались, світ змінювався, відносно стабільними залишались тільки частинки, з яких вони

окиснення – у багатоквартирній складалися. Це були АТОМИ.

У королівстві речовин кожен атом знав своє місце, мав певний статус – ступінь періодичній системі хімічних елементів (ПСХЕ). Тому коли між речовинами траплялися невеликі бійки (ми їх називаємо реакції взаємодії), суди їх швидко вирішували.

В атома-винуватця колотнечі суддя вирішував забрати його невиховані електрони,він віддавав їх і одержував знання відновника, але його статус – ступінь окиснення – збільшувався, тому що окиснювали на виправних роботах, тобто з ними відбувався процес окиснення. А потерпілий одержував електрони на виховання, йому присвоювалося почесне звання окисника, але його статус – ступінь окиснення – зменшувався, тому його положення відновлювали, тобто з ним  відбувався процес відновлення. При цьому завжди дотримувалися правила:якщо електрони відновника не могли комфортно розміститися в комірках окисника, , участь у перевихованні брали їх рідні, адже кількість приєднаних-відданих електронів мала бути однаковою - такою була вимога балансу позитивних і негативних енергій. Проходили баталії, і в

окиснення, інші – відновлення, тому королівстві речовин знову настав спокій. Подумайте, як би ви їх назвали? Нагадую: одні атоми перебували у процесі цей процес назвали окисно-відновними реакціями. При цьому одні атоми віддавали електрони, інші – приєднували, тому окисно-відновні реакції є процесом перенесення електронів. Так їх визначили ми й, задовго до нас, у 1914 році, український учений Лев Володимирович Писаржевський.

 Сенкан

Реакції

Окисні, відновні

Віддають, приєднують, урівноважують

Перенесення електронів

Баланс

Вправа «Про що? + Що? + Як? + Навіщо?»

1) Про що ми з вами склали кластер?

 Про окисно-відновні реакції.

2) Що вони собою являють? Які процеси лежать в їх основі?

Процеси окиснення та відновлення.

3) Як це відбувається?

Шляхом перенесення електронів.

4) Навіщо відбувається цей процес?

Для балансу електронів.

Казка про атоми.

Жив був Атом. Життя його було сповнене несподіванок і сюрпризів. Інакше й не могло бути, адже його сини Протон, Нейтрон і Електрон були такими різними й часто непедбачуваними й могли так попсувати батьку Атому нерви, так напружити стосунки між собою, що в них міг настати розкол аж до повного розпаду.

Отож, познайомимось із нашими героями.

Старший син Атома Протон був урівноваженим поважним паном, наскрізь позитивним (із зарядом +1 і масою 1), з темпера метром сангвініка. Його стосунки із середнім братом Нейтроном були дружніми, вони завжди трималися разом, адже були ЯДРОМ сім’ї, й інертний Нейтрон (заряд 0 і маса 1) стримував позитивний запал Протона, флегматично ставлячись до всіх його поривів. Найбільш стабільними були їх відносини, коли їх кількості відповідали «магічним числам» 2, 8, 20,28,50, 82, 126 або були парними (згадайте найпоширеніші елементи на Землі: Оксиген – 8 протонів і 8 нейтронів, Сицілій – 14 протонів і 14 нейтронів, (усього 28)). Якщо ж кількість Протонів була більшою за 83, вони з Нейтроном сварилися, що супроводжувалось вилітанням а-частинок (ядер атома Гелію із зарядом +2 і масою 4), В-променів (потоку електронів), а то й дуже коротких невидимих електромагнітних у-хвиль. Їх союз розпадався (відбувався радіоактивний розпад), вони переходили жити в різні квартири до інших атомів. Крім того сім’ї атомів з Нейтронів і більше 92 Протонів були утвореннями взагалі штучними й недовговічними.

Зате ніколи не зраджував батька Атома його найменший син Електрон, хоча клопотів створював найбільше, бо був легковажним, усім незадоволеним, негативно налаштованим холериком(із зарядом – 1 і масою в 1836 разів меншою за масою Протона). Йому не сиділося на місці, він обертався навколо своєї осі, бо не витримував самотності, постійно шукав собі одного справжнього друга для спілкування, але завжди з мандрів повертався додому.

Як бачите, татові Атому жилося як на пороховій бочці, так, як говорить народна мудрість: «Малі діти (Електрони) не дають спати, а великі (Протони) жити».

Сенкан

Атом

Хімічно цілісний, електронейтральний

Розпадається, сполучається, визначає

Найдрібніша частинка речовини

Цеглинка світобудови

             

  Вправа «Про що? + Що? + Як? + Навіщо?»

1)    Про що ми скалили кластер? Про Атом.

2)    Що він собою являє? Він складається з позитивно зарядженого ядра й негативно заряджених електронів, що рухаються навколо нього.

3)    Як вони співіснують? У позитивно зарядженому ядрі , що складається з протонів та нейтронів, зосереджена маса атома, сумарний позитивний заряд протонів урівноважується негативним зарядом електронів, тому атом електронейтральний.

Навіщо нам ці знання? Для визначення властивостей речовин

Казка про Кисень і Озон

Жили були три брати: Оксиген , Кисень і Озон. Хоча в них текла одна оксигенова кров, маси їхні були різними: Кисень був важчий у два рази, а Озон – у три, відрізнялися вони кардинально! Як кажуть, кількість перейшла в нову якість.

Оксисен був атомом, два його неспарені й тому непосидючі електрони потрапляли в різноманітні історії, могли зв’язатися з усіма атомами на Землі, крім Гелію, Неону, Аргону. Утворені ними речовини Оксиди не завжди могли себе правильно вести в цивілізованому товаристві, окрім є, прямо скажемо, небезпечними типами, хоча є і приємні винятки: згадайте хоча б це миле створіння Воду.

Кисень за звичайних умов був безбарвною,без запаху речовиною, спокійним, стабільним, передбачуваним Паном газом, лише в стресовому стані Оксиген в Кисні розривали свій двоїстий союз,виривалися на свободу і окислювали аж до горіння все, що траплялося на їх шляху. Тож будьте мудрими, «не будіть у ньому звіра», ведіть себе з ним коректно і толерантно, тоді користі від Кисню буде більше, ніж школи. Та що там говорити, без нього не було б життя на Землі, адже ним дихають всі: від найменших рибок (хоча в 100 об’ємах води його розчиняється лише 3 об’єми) до людей (для цього в повітрі його аж 21%).

Озон, на відміну від Кисню, синій, нетривкий, з різким своєрідним запахом Пан газ, здатний вибухнути навіть від подиху, його псевдонім «Хімічний ніж»(гума в його атмосфері стає крихкою й легко рветься, фосфор і спирт самозаймається, барвники знебарвлюються), а всьому виною запальний характер Озону: товариство трьох Оксигенів розпадається уже за 30 хвилин, тому поведінка зневірених, одиноких, схвильованих атомів була неадекватною. Він такий собі дволикий Янус: шкідливий в атмосфері, корисний у стратосфері. Посудіть самі. У повітрі його дія протягом 10 хвилин за мізерної концентрації 0,00001% за об’ємом рівноцінна впливу 250 ренген радіації, тоді як у стратосфері він вбиває палючі смертоносні ультрафіолетові промені, чим рятує все живе на Землі. Парадоксально, та факт.

От так атоми Оксигену, сполучаючись по два й по три, утворюють речовини, завдяки яким можливе життя на Землі, не було б їх – наш світ був би зовсім іншим, і ми були б іншими, але про це іншим разом.

За казкою складається    діаграма Вена.

1      Сенкан

Газ

Безбарвний, неотруйний

Окиснює, руйнує, створює

Життєво важлива проста речовина

Кисень

Газ

Синій, токсичний

Вибухає,вбиває, захищає

Необхідна для життя речовина

Озон

1      Кластер(схема)

2       Вправа «Про що? + Що? + Як? + Навіщо?»

1)    Про що ми з вами склали кластер? Про кисень і озон.

2)    Що вони собою являють? Хоча і кисень, і озон складаються з атомів одного хімічного елемента Оксигену, вони є різними речовинами.

3)    Як ви це поясните? Молекула озону легко розпадається на молекулу кисню й атомний кисень, який дуже енергійно реагує з речовинами.

4)    Навіщо ці речовини? Озон оберігає життя на Землі, Кисень забезпечує процес дихання, без якого воно неможливе.

Метод Шести Капелюхів Мислення Едварда де Боно

У основі "Шести капелюхів" лежить ідея паралельного мислення. Традиційне мислення ґрунтоване на полеміці, дискусії і зіткненні думок. Проте при такому підході часто виграє не краще рішення, а то, яке успішніше просувалося в дискусії. Паралельне мислення - це мислення конструктивне, при якому різні точки зору і підходи не стикаються, а співіснують.

Метод розвитку творчого мислення «Six Thinking Hats» («Шість капелюхів мислення») є досить ефективним. Боно підкреслює, що коли людина над чимось розмірковує, вона намагається обґрунтувати свою точку зору, у процес втручаються емоції, людина намагається висунути нову ідею – і все це одночасно. Цей шлях, як правило, не призводить до ефективного вирішення проблем, ускладнює створення чогось нового. «Шість шляп мислення» – це методика, яка пропонує виконувати одну розумову дію у певний відрізок часу. Людина, «одягаючи» на себе по одному капелюху, не намагається виконати все одразу, вона вчиться у певний відрізок часу виконувати лише одну розумову дію. Всього є шість шляп мислення, кожна з яких символізує певний тип мислення: біла шляпа відповідає лише за збір об’єктивних фактів, об’єктивної інформації; червона – за прояв емоцій, почуттів та інтуїції; жовта – за пошук позитивних сторін, переваг; чорна – за  пошук негативних сторін, недоліків; зелена – за творчий пошук, генерування нових ідей, альтернативних підходів; синя – за аналіз усього розумового процесу (це рефлексія мислення), планування, визначення цілі та висновки.

Усі вище описані методи розширюють сферу сприйняття людиною проблеми, сприяють відходу від старих стереотипних поглядів та формуванню вмінь та навичок генерування нових підходів, і, таким чином, розвивають уміння та навички латерального мислення. Латеральне мислення, у свою чергу, сприяє удосконаленню всього процесу творчого мислення, що підвищує загальний творчий потенціал людини. Зазвичай, коли ми намагаємося думати над рішенням практичної задачі, ми стикаємося з декількома труднощами.

По-перше, ми часто взагалі не схильні думати над рішенням, замість цього обмежуючись емоційною реакцією, яка зумовлює нашу подальшу поведінку

По-друге, ми випробовуємо невпевненість, не знаючи, з чого почати і що робити. По-третє, ми намагаємося одночасно утримувати в думці усю інформацію, що відноситься до завдання, бути логічними, стежити, щоб наші співрозмовники були логічними, бути креативними, бути конструктивними і так далі, і усе це зазвичай не викликає нічого, окрім плутанини і замішання.

Метод шести капелюхів - це простий і практичний спосіб здолати подібні труднощі за допомогою розділення процесу мислення на шість різних режимів, кожен з яких представлений капелюхом свого кольору.

У повнокольоровому друці кольорові плашки прокатуються по черзі, накладаючись один на одного, і на виході ми отримуємо кольорову картинку. Метод шести капелюхів пропонує зробити те ж саме відносно нашого мислення. Замість того, щоб думати про все одночасно, ми можемо навчитися оперувати різними аспектами нашого мислення по черзі. У кінці роботи усі ці аспекти будуть зібрані разом і ми отримаємо «повнокольорове мислення».

Впровадження методу Шести Капелюхів Мислення - це вміння працювати з текстом, уміння думати, творчо мислити, порівнювати, узагальнювати, робити вибір, вчитися розуміти інших людей.

Білий капелюх: інформація 

Білий капелюх використовується для того, щоб направити увагу на інформацію. У цьому режимі мислення нас цікавлять тільки факти. Ми ставимо питання про те, що ми вже знаємо, яка ще інформація нам потрібна і як нам її отримати (користуючись словниками, енциклопедіями, довідниками, картами, таблицями, схемами тощо). Білий Капелюх використовується для того, щоб спрямувати увагу на наявну відсутню інформацію.

Червоний капелюх: почуття і інтуїція

У режимі червоного капелюха в учасників з’являється можливість висловити свої почуття й інтуїтивні припущення відносно даного питання, не вдаючись до пояснень про те, чому це так, хто винен і що робити. В учня з Червоним Капелюхом з’являється можливість відкрито виразити чи описати свої почуття й емоції. Отже, Червоний Капелюх – це формування свого ставлення до подій і їх учасників.

Чорний капелюх: критика

Чорний капелюх дозволяє дати волю критичним оцінками, побоюванням і обережності. Це, можливо, самий корисний капелюх, бо вказує на негативі сторони, небезпеку помилки. Учень, міркуючи з Чорним Капелюхом на голові піклується про істину, правдоподібність, критично оцінює: «Чи це правильно?», «Які можливі проблеми і небезпеки?» Критика захищає нас від  непродуманих дій, вказує на можливі ризики і підводні камені. Користь від такого мислення безперечна, якщо, звичайно, їм не зловживати.

Жовтий капелюх: логічний позитив

Жовтий колір наводить на думку про сонце й оптимізм. Жовтий Капелюх – це простеження позитивних сторін явища, переваг та досягнень.  Даний капелюх вимагає від нас перемкнути свою увагу на пошук  переваг і позитивних сторін даної ідеї.

Зелений капелюх: креативність

Зелений Капелюх нагадує про рослини, ріст, енергію життя. Знаходячись під зеленим капелюхом, ми придумуємо нові ідеї, модифікуємо вже існуючі, шукаємо альтернативи, досліджуємо можливості, загалом, даємо креативності зелене світло. Коли використовується Зелений Капелюх учень прикладає творчі зусилля.

          Синій капелюх: управління процесом

     З Синім кольором згадується небо, море, вода. Синій Капелюх символізує знання, роздуми про мислення, це – підбиття підсумків.  Учень, міркуючи з Синім Капелюхом на голові обґрунтовує факти, розшифровує їх, тобто подає конкретну інформацію.

      Синій капелюх відрізняється від інших капелюхів тим, що він може бути призначений не для роботи зі змістом завдання, а для управління самим процесом роботи. Зокрема, його використовують на початку сесії для визначення того, що належить зробити, і в кінці, щоб узагальнити досягнуте і позначити нові цілі.

     В ході уроку учні діляться на шість груп. Кожна група отримує конверти із завданнями і один із шести капелюхів.

    Заслуховувати відповіді слід починати з Білих капелюхів, тому що це робота з першоджерелами. Доповіді Червоних, Жовтих, Чорних, Зелених Капелюхів можна заслуховувати у будь-якій послідовності.  Робота будується таким чином, що кожна група доповнює іншу, знаходить компроміс. Завершити роботу слід підведенням підсумків, а це зроблять Сині Капелюхи.

 Метод дозволяє опрацювати завдання з усіх сторін, приділяючи увагу таким важливим сторонам, як емоції, аналіз  позитивних і негативних аспектів. Учні вчаться концентрувати свою увагу, а також перемикати її з одного виду інформації на інший, критично мислити, що допомагає їм стати більш самостійними і незалежними. Школярі вчаться переконливо аргументувати свої доводи, використовуючи  розумні докази (інформаційний текст, особистий досвід, статистичні дані).  Діти люблять працювати з методом 6 капелюхів, тому що він дозволяє не тільки знайти відповіді на поставлені питання, але й цікаво провести час.

    Головною складністю в освоєнні методу «6 капелюхів» є сама технологія системи. Щоб її освоїти буде потрібно якийсь час.  До того ж набагато швидше навчитись зрозуміти систему, працювати поодинці ніж в групі. 

     Ось деякі переваги методу, знайдені Едвардом де Боно під час перебування під жовтим капелюхом.

1.Зазвичай розумова робота представляється нудною і абстрактною. Шість капелюхів дозволяє зробити її барвистим і захоплюючим способом управління своїм мисленням.

2. Кольорові капелюхи - це метафора, що добре запам'ятовується, якій легко навчити і яку легко застосовувати.

3. Метод шести капелюхів можна використати на будь-якому рівні складності, від дитячих садочків до рад директорів

4. Завдяки структуризації роботи і виключенню безплідних дискусій мислення стає більше сфокусованим, конструктивним і продуктивним.

5.  Метафора капелюхів є свого роду рольовою мовою, якою легко обговорювати і мислити, відволікаючись від особистих переваг і нікого не кривдячи.

6. Метод дозволяє уникнути плутанини, оскільки тільки один тип мислення використовується всією групою в певний проміжок часу.

7. Метод визнає значущість усіх компонентів роботи над проектом - емоцій, фактів, критики, нових ідей, і включає їх в роботу в потрібний момент, уникаючи деструктивних чинників.

Деякі дослідження дають підстави вважати, що в різних режимах функціонування мозку(критика, емоції, творчість) його біохімічний баланс відрізняється. Якщо це так, то якась система на кшталт шести капелюхів просто потрібна, оскільки не може бути одного «біохімічного рецепту» для оптимального мислення.

Всі вище зазначені методи можуть бути адаптовані для будь-якого віку і використані у сучасній системі освіти, на підприємствах та інших соціальних інститутах з метою розвитку творчих можливостей особистості, посилення її креативного потенціалу, формування вмінь та навичок вирішення проблем та створення нових винаходів.